Географічний словник

Абсолютна висота — висота місця над рівнем океану.

              

Азимут — кут на місцевості або на карті, що утворюється напрямом на північ і напрямом на обраний пункт. Кути зчитуються від напряму на північ за ходом годинникової стрілки.

Географічна довгота — величина дуги паралелі в градусах від початкового меридіана до заданого місця.

Географічна широта — величина дуги меридіана в градусах від екватора до заданого місця.

Географічна карта — зменшене зображення земної поверхні на площині прийнятими умовними знаками.

Географічні координати — географічна широта і географічна довгота будь-якої точки на земній кулі.

Глобус — модель земної кулі з контурами суходолу й водних просторів.

Горизонталі — лінії на планах місцевості та географічних картах, що з'єднують точки земної поверхні, які лежать на одній висоті над рівнем моря.

Горизонт — частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій місцевості.

Градусна сітка — сітка на географічній карті чи на глобусі, що утворюється від пересічення меридіанів з паралелями.

Масштаб — умовна міра, що показує, у скільки разів відстань на місцевості зменшена при зображені її на карті чи на плані.

Меридіани — умовні лінії на глобусі і карті, що проведені від полюса до полюса, які показують напрям “південь — північ”.

Нівелір — прилад для визначення відносної висоти місця, тобто перевищення однієї точки над другою.

Орієнтування — вміння визначати на місцевості сторони горизонту за Сонцем, зорями, компасом, місцевими ознаками.

Відносна висота — висота, що показує перевищення однієї точки поверхні Землі над другою.

Паралелі — лінії, проведені на глобусі і карті паралельно екватору. Паралелі розміщені під прямим кутом щодо меридіанів.

Полюси — умовні точки на земній поверхні, через які проходить земна вісь.

Початковий (нульовий) меридіан — меридіан, від якого ведеться відлік інших меридіанів на захід і схід у градусах. Він проходить через Гринвіцьку обсерваторію (поблизу Лондона).

Екватор — паралель, проведена на однаковій відстані від полюсів.

ЛІТОСФЕРА

Астеносфера — в'язкий, частково розплавлений шар у верхній частині мантії, що лежить   на глибині 50 — 100 км. Балка — улоговина з пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку — яр.

Бархани — піщані горби серпоподібної форми, які трапляються в

пустелях утворюються внаслідок роботи вітру.

Вивітрювання — процес руйнування і зміни гірських порід під дією

коливань температури, повітря, вологи і живих організмів.

Гейзери — гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.

Геофізика — комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, які відбуваються в кожній з її оболонок.

Гіпоцентр — область в надрах Землі, де виникає землетрус.

Дюни — піщані горби чи пасма, які утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.

Епіцентр — місце на земній поверхні, розташоване над вогнищем землетрусу, де його сила максимальна. Район найбільших руйнувань.

Ерозія — процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром (вітрова).

Жерло вулкана — канал, який з'єднує вогнище вулкана з поверхнею Землі.

Землетрус — коливання земної поверхні і підземні поштовхи, які виникають внаслідок раптових зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.

Кальдера — заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

Кратер — чашоподібне або лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, виливається на поверхню лава.

Лава — магма, яка вилилась на поверхню і позбавлена газів.

Літосфера — верхня тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до шару астеносфери.

Літосферні плити — великі блоки літосфери, розділені глибокими розколинами, що повільно переміщуються по астеносфері.

Магма — розплавлена вогняна маса, що утворюється в шарі астеносфери і насичена газами.

Магматизм — процес утворення і руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі.

Метаморфізм — процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в надрах Землі.

Сейсмічна зона — територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.

Цунамі — велетенські хвилі, викликані підводними землетрусами.

Яр — форма рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими водотоками.

ГІДРОСФЕРА

Айсберг —   плаваюча льодова гора материкового походження.

Артезіанські води — напірні підземні води, замкнуті у водоносних пластах  гірських  порід  між   водотривкими   шарами.   При  бурінні свердловин вода фонтанує або виливається на поверхню самостійно.

Батискаф — самокерований апарат для дослідження морів і океанів на великих глибинах.

Бентос — сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та прісноводних водойм.

Болота — надмірно зволожені ділянки суходолу, часто з шаром торфу, вкриті вологолюбними рослинами.

Водоносний шар (горизонт) — шар водопроникної гірської породи, що залягає над водотривним пластом і утримує підземні води.

Водоспад — падіння води річки з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими породами.

Водопроникні породи — гірські породи, які легко пропускають через себе воду, наприклад, гравій, галька, пісок, вапняк з тріщинами.

Вододіл — межа між водозбірними басейнами двох річок або басейнами двох морів, океанів.

Водозбірний басейн річки — територія, з якої стікають у річку поверхневі та підземні води.

Водотривкі, або водонепроникні, породи (шари) — гірські породи, які дуже слабо пропускають через себе воду, наприклад, глина, граніт.

Водосховище — штучна водойма, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі в долині річки.

Гирло річки — місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.

Гідросфера — водна оболонка Землі, до складу якої входять океани і моря, материкові води, в тому числі і льодовики.

Долина річкова — витягнуте в довжину звивисте заглиблення земної поверхні, по якому тече річка.

Заплава — частина річкової долини, що заливається водою під час повені чи паводка.

Затока — частина океану, моря, озера, що глибоко вдається у суходіл.

Канали — споруди, що являють собою штучно викопані річища для води.

Льодовик — великі льодові маси, що сповзають схилами гір або гірськими долинами. Льодові маси утворюються із снігу, що накопичується в горах, поступово ущільнюється і переходить у лід. Розрізняють льодовики покривні (о. Гренландія, Антарктида) та гірські (в горах вище снігової лінії).

Льодостав — період нерухомого льодового покриву на річці. Межень — період найнижчого рівня води в річці.

Міжпластові води — води, що лежать у водоносних шарах, розташованих між двома водонепроникними шарами.

Море — частина океану, більш чи менш відділена від нього суходолом. Моря бувають окраїнні і внутрішні.

Нектон — сукупність активно плаваючих водних тварин, здатних самостійно протистояти течії й активно переміщуватися на великі відстані.

Озеро — природне заглиблення на суходолі, заповнене водою.

Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. На Землі умовно виділяють чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.

Острів — невелика порівняно з материком ділянка суходолу, оточена з усіх сторін водою. За своїм походженням бувають материкові, вулканічні, коралові.

Паводок — раптове підвищення води в річці, викликане випаданням великих дощів або інтенсивним таненням снігу.

Планктон — сукупність організмів, які населяють верхні шари води морів, океанів і прісноводних водойм, нездатні рухатись самостійно, а пересуваються під впливом вітру і течії.

Підземні води — води, що містяться в порах, пустотах і тріщинах гірських порід у верхній частині земної кори.

Повінь — найвищий рівень води у річці, що наступає щороку в певні строки.

Півострів — частина суходолу, яка заходить в океан, море чи озеро і з трьох сторін оточена водою.

Пороги — мілководні кам'янисті ділянки в річищі, що утворені виходами твердих гірських порід або валунами. На порогах вода тече з великою швидкістю.

Припливи і відпливи — періодичні підняття та опускання рівня води в океанах і морях, що є результатом впливу на Землю Місяця і Сонця.

Проміле (%о) — одиниця виміру солоності води. Це тисячна частка цілого. Середня солоність води в морях і океанах становить 35 %о (35 г на 1 літр води).

Річка — природний водний потік, що протікає в зниженні рельєфу, створеному її рухом.

Режим річки — зміни рівня води за сезонами, процес замерзання та скресання річки в певний час.

Річкова ерозія — руйнівна робота річок, у ході якої річка розмиває, розширює і поглиблює річкову долину.

Річище — заглиблення в річковій долині, по якому вода річки тече постійно.

Світовий океан — усі океани і моря Землі разом узяті.

Снігова лінія — лінія, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути протягом року. Тераси — виступи (сходинки) річкової долини, наслідки діяльності води в річці в доісторичні часи, коли річкова долина була менш глибока.

Течії (океанічні, морські) — горизонтальне переміщення водних мас в океанах і морях у вигляді величезних потоків, які рухаються певними постійними шляхами (своєрідні річки в океані). Течії бувають холодні і теплі.

АТМОСФЕРА

Абсолютна вологість повітря — кількість водяної пари (в г/м3), яка може утримуватися в повітрі за даної температури.

Амплітуда коливань температур — різниця між мінімальною і максимальною температурами повітря за певний проміжок часу (добу, місяць, рік тощо).

Атмосфера — повітряна оболонка земної кулі, зв'язана з нею силою тяжіння, що обертається разом з Землею як одне ціле.

Атмосферний тиск — тиск атмосферного повітря на всі предмети, що в ньому перебувають, і на земну поверхню.

Атмосферні опади — вода, яка випадає на поверхню Землі у вигляді дощу, снігу, граду або утворюється безпосередньо з повітря у вигляді роси, інею, паморозі.

Барометр — прилад для вимірювання атмосферного тиску.

Бризи — вітри прибережної зони, які дмуть вдень з моря на суходіл, вночі — з суходолу на море.

Відносна вологість повітря — співвідношення фактичного вмісту водяної пари в повітрі до тієї кількості, яка необхідна за тієї ж температури для насичення повітря, виражене у відсотках.

Вітер — рух повітря в горизонтальному напрямі з місць високого тиску до місць низького тиску.

Гігрометр — прилад для визначення вмісту водяної пари у повітрі.

Випаровування — надходження в атмосферу   водяної пари з поверхні води, снігу, льоду, рослинності, ґрунту.

Клімат — зміни в стані погоди, що повторюються в певній місцевості рік у рік.

Метеорологія — наука про земну атмосферу і процеси, що в ній відбуваються.

Мусони — сезонні вітри, які дмуть взимку з суходолу на море, влітку—з моря на суходіл.

Опадомір, дощомір — прилад для вимірювання кількості атмосферних осадків.

Погода — стан нижнього шару атмосфери (температури, тиску, опадів, напряму і сили вітру тощо) у якійсь місцевості за певний час.

Полярні кола — паралелі, віддалені від екватора на 66°33'. На полярних колах Сонце протягом року не заходить цілу добу (на Північному полярному колі — 22 червня, на Південному — 22 грудня) і не сходить одну добу (на Північному полярному колі — 22 грудня, на Південному — 22 червня).

Пояси освітлення Землі — тропіки і полярні кола поділяють земну поверхню на пояси, які відрізняються між собою сонячним освітленням і кількістю тепла, що надходить від Сонця. Залежно від кута падіння сонячного проміння і тривалості дня й ночі виділено п'ять поясів освітлення: два полярних, два помірних, тропічний.

Стратосфера — шар атмосфери між тропосферою і верхніми шарами атмосфери (від 9 — 18 до 45 — 55 км).

Тропіки — паралелі, віддалені від екватора на північ і на південь на 23° 27'. В дні літнього сонцестояння (21 — 22 червня) Сонце перебуває у зеніті над Північним тропіком, а в день зимового сонцестояння (21 — 22 грудня) — над Південним тропіком.

Тропосфера — нижній, основний шар атмосфери (висота її над екватором 16 — 18 км, над полюсами 8—10 км). У тропосфері зосереджено 80 % всієї маси повітря та водяної пари.

Хмари — скупчення в атмосфері на значній висоті дрібних крапель води або кристаликів льоду, що виділилися під час охолодження повітря, насиченого водяною парою.

БІОСФЕРА І ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

Біосфера (сфера життя) — оболонка земної кулі, в якій зосереджені живі організми. Вони поширені у частині літосфери (до 4 — 5 км глибини), в усій товщі гідросфери, у нижній частині атмосфери (до 30 км висоти).

Біосферний заповідник — велика ділянка суходолу чи моря, що суворо охороняється. Тут є території, які використовуються для багаторічних спостережень за впливом діяльності людини на навколишню природу.

Географічна оболонка — оболонка, в межах якої стикаються, проникають одна в одну і взаємодіють верхня частина літосфери, нижня частина атмосфери, гідросфера та біосфера.

Ґрунт — верхній пухкий шар землі, що має родючість.

Гумус (перегній) — органічна, звичайно темного кольору, частина верхнього шару ґрунту, що утворюється внаслідок складних хімічних процесів.

Екологія — наука про взаємовідносини людини, тварин, рослин і мікроорганізмів між собою і навколишнім середовищем. У зв'язку з посиленим впливом людини на природу і забрудненням навколишнього середовища вона набуває особливого значення.

Екологічні проблеми — проблеми, що виникли у зв'язку з втручанням людини в природні процеси і призводять до порушення рівноваги природних комплексів.

Заповідник — ділянка суходолу чи моря, на якій зберігається у природному стані весь природний комплекс. Під заповідник виділяють території, характерні для природної зони, або такі, що мають цінні в науковому й культурному відношенні природні об'єкти. Територія заповідника суворо охороняється.

Червона книга — це список рідкісних та тих, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин і рослин, символічний сигнал лиха, адресований урядам та громадськості окремих держав.

Родючість ґрунту — здатність ґрунту забезпечувати рослини поживними речовинами і вологою, створюючи умови для одержання врожаю.

Природні зони (географічні зони) — природні комплекси суходолу чи Світового океану, що простягаються в широтному напрямі і мають подібні природні умови (клімат, ґрунти, рослинність, тварин).

Природні (географічні) компоненти — складові частини географічної оболонки: гірські породи літосфери, води гідросфери, повітря, Ґрунт, рослини й тварини біосфери, їх поєднання в різних варіантах створює природні комплекси.

Ізолінії - це лінії, що з'єднують на картах ...

ізобата	ізолінія глибин океану, моря, озера
ізобронта	ізолінія однакової кількості днів із грозою
ізохазма	ізолінія повторюваності полярних сяйв
ізотерма	лінія однакових температур води чи повітря
ізогаліни	ізолінії однакової солоності води. Лінія (чи поверхня), яка з'єднує точки з однаковим вмістом солей в підземних водах чи поверхневих водних об'єктах
ізопікни	лінії однакової густини води
ізогони	лінії з однаковим магнітним схиленням
ізобара	лінії однакових атмосферних тисків
ізокліни	лінії рівних магнітних нахилень
ізоплети	лінії однакових значень довільної метеорологічної, чи океанологіної, величини (зазвичай на графіку)
ізостери	лінії однакових питомих об'ємів на діаграмах морських гідрологічних розрізів
ізогієти	лінії, які на карті з'єднують точки з однаковими показниками атмосферних опадів
ізоанемони	ізолінії середньорічної швидкості вітру
ізоаномали	лінії, які з'єднують на гравіметричних картах точки з рівними значеннями аномалій прискорення сили тяжіння
ізовмісти	лінії, що з'єднують точки з однаковими величинами вмісту того чи іншого компонента корисної копалини
ізоглибини	лінії, які з'єднують точки з однаковими глибинами залягання корисних копалин
ізоградієнти	лінії, які з'єднують точки з однаковими градієнтами поверхні
ізокореляти	лінії, які з'єднують точки з однаковими величинами коефіцієнта кореляції
ізорахії	ізолінії висоти морських припливів
ізорезистиви	лінії однакових електричних опорів гірських порід при електророзвідці методом опорів